Рекомендації для батьків

Поради щодо ненасильницького спілкування:

В основі конфлікту лежить непорозуміння, а мова ненасильницького спілкування – це мистецтво розуміти, що тобі потрібно й чого ти хочеш від іншої людини, вміння висловити свої потреби в екологічній формі.

Маршалл Розенберг

«Мова життя. Ненасильницька комунікація».

4 кроки ННС:

Спостереження

Почуття

Потреби

Прохання

КРОК 1: ОЗВУЧИТИ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Важливо відрізняти спостереження від оцінки. Коли ми їх поєднуємо, люди швидше чують критику і починають противитися тому, що їм кажуть. Наприклад, мама звертається до сина: «Ти досі не вимкнув гру, ти безвідповідальний і не поважаєш мене». Це критична оцінка. Натомість вона може зауважити: «Ти казав, що вимкнеш гру за 10 хвилин, а минуло вже 20 хвилин». Це спостереження. Ідея в тому, щоб озвучувати те, що могла б зняти камера, – факти без оцінок.

КРОК 2: ВИСЛОВИТИ СВОЇ ПОЧУТТЯ

Потрібно сказати, що ми відчуваємо стосовно нашого спостереження. Виражати почуття треба через конкретні емоції, а не «мені погано чи мені добре». Формулювання «мені сумно, мені радісно» будуть зрозумілішими іншій людині та викличуть її співпереживання.

КРОК 3: ПРИВ’ЯЗАТИ ПОЧУТТЯ ДО ПОТРЕБ

Тут ми пояснюємо, чому в нас виникають ті чи інші емоції. Наприклад: «Ти сказав, що звільнишся за 10 хвилин, а минуло 20. Я злюся на тебе, бо хочу бути почутою. Коли ти не чуєш мене, я почуваюся неважливою».

КРОК 4: ВИСЛОВИТИ ПРОХАННЯ

Прохання має виражати конкретну дію, а не бути абстрактним. Сказати «перестань мене дратувати» – це не прохання. Екологічний варіант: «Я б хотіла, щоб ти вимкнув гру зараз і ми пішли у справах, про які домовлялися». Головний складник четвертого кроку – готовність почути «ні». Прохання не має бути вимогою. Коли від людини починають чогось вимагати, вона одразу чинить опір.

Підлітки та стрес війни

Підлітковий вік має деякі спільні риси в різних культурах, включно з фізіологічними та гормональними змінами. Цей період також включає значну кількість змін у мозку із суттєвим когнітивним та інтелектуальним розвитком.

Підлітковий вік зазвичай характеризується важливістю відносин з однолітками, експериментуванням, прийняттям ризиків і відкриттям власної ідентичності, тоді як вплив батьків починає слабшати.

Різноманітні процеси розвитку в підлітковому віці дозволяють ширше та ґрунтовніше думати про себе, про інших і про життя загалом. Це також фаза вразливості, що включає емоційні потрясіння та проблеми з психічним здоров’ям, які стають помітнішими. Водночас підлітковий вік є фазою можливостей та психологічного, емоційного та соціального зростання.

Дослідження Слоуна та ін. оцінювало шкільне втручання, спрямоване на сприяння захисним механізмам підлітків одразу після війни.

Втручання включало два раніше перевірені чинники стійкості — мобілізацію підтримки та самоефективність. Фахові педагоги пройшли підготовку щодо таких аспектів стійкості, як соціальна підтримка та самоефективність, а також вказівки та заходи щодо посилення захисних механізмів підлітків, які справляються зі стресом війни.

Результати цього дослідження підкреслюють важливість науково обґрунтованих втручань для шкільного персоналу, спрямованих на посилення у підлітків почуття безпеки та захисних механізмів для поліпшення їхнього благополуччя в контексті кризи після війни або одразу після повернення до школи.

Самодопомога: турбота про найважливіший інструмент — про самого себе

Типові рекомендовані захисні стратегії, які допомагають розвинути стійкість, є наступними:

− перебувати на зв’язку зі своєю соціальною мережею якомога довше;

− включати певні фізичні навантаження до повсякденного життя. Навіть прості рухові вправи допомагають врівноважити збільшення рівня гормонів стресу та відчуття збудження;

− співчутливо поговорити з самим собою;

− розробити план і певний розпорядок дня. Розпорядок дня може налаштувати на знайомі відчуття та додати контролю в ситуаціях, які без цього здаватимуться хаотичними;

− застосувати ментальні практики самоусвідомлення (майндфулнес) і релаксації. Глибоке дихання може зменшити відчуття стресу у вашому тілі, посилаючи заспокійливе повідомлення для розуму;

− замість того, щоб відганяти від себе страшні переживання чи думки, намагайтеся дозувати їх невеликими порціями.

Нагадуйте собі про стійкість, яку вже продемонстрували в складних ситуаціях;

− обговорюйте травматичні події, зокрема хвилювання, занепокоєння та страхи з надійним колом підтримки;

− не втрачайте надію. Зосереджуйтеся на своїй здатності впоратися з надзвичайно складною ситуацією, оскільки стійкість і сила можуть допомогти зберегти певний оптимізм;

− уникайте впливу постійного потоку новин і соціальних мереж.

Слова — це найпростіший спосіб підтримати людину, адже це «інструмент», який майже завжди з нами. Але разом з тим, він може бути і небезпечним. Адже навіть коли ми хочемо підтримати когось, ми не завжди знаємо як це зробити правильно і що саме сказати. Невдало підібраними словами можна поранити. Тому ми підготували підказки, які слова можна сказати людині, щоб у них вона почула «мене люблять», «про мене дбають», «я маю значення»

Поради для батьків молодших школярів стосовно підтримки у дитини мотивації до навчання

Ось декілька порад для батьків стосовно підтримки у дитини інтересу до навчання:

• Спробуйте для початку уникати наказового тону в спілкуванні з дитиною щодо уроків. Батьки, які взяли командний тон за норму, припускаються великої помилки. Дитина — не підлеглий. Вона рівноправний член сім’ї разом із батьками. Просто в неї ще мало знань і життєвого досвіду. Вона ще маленька, вона навчається.
• Перш ніж очікувати від дитини засвоєння матеріалу, необхідно показати, як це робити. Тільки після цього у неї з’являється інтерес. В іншому разі вона говоритиме: “Мені це не цікаво”, “У мене не виходить”, “Я це не хочу робити”. Важливо не сприймати ці слова буквально, усвідомлюючи, що дитині поки що не зрозуміло, як зробити завдання або засвоїти матеріал, а значить, їй потрібна допомога. Щойно у дитини почне виходити, неулюблений предмет сподобається.
• Навчіться хвалити та заохочувати свою дитину. Це краще діє, ніж довгі сварки та бурчання. З часом малюк вчиться розуміти приємні відчуття, отримані від похвали,і робитиме усе, щоб знову відчути ці емоції.
• Пориньте у світ дитини. Нехай завдання та вправи стануть ближчими та більш зрозумілими для юного дослідника. Для цього достатньо рахувати не просто цифри, а, наприклад, голи улюбленої футбольної команди, чи перетворити перше знайомство із хімічними елементами на казкову історію. Для вчителів чи батьків це не так уже й важко, а от дітям – значно зрозуміліше.
• Створіть «дерево досягнень».Намалюйте на аркуші ватману дерево з численними коричневими гілками і виріжте жменьку «листя» з кольорового паперу. Щоразу, коли дитина буде відчувати, що в процесі навчання вона чогось досягла, наприклад, добре вивчила вірш чи змогла вирішити складну задачу, вона може записати це на листочок і прикріпити на дерево. Згодом дерево буде схоже на вражаючу густу, пишну крону!
• Жодне питання дитини не повинне залишатися без відповіді. Ніколи не уникайте її «чому», незалежно від вашої зайнятості. Детально і з цікавістю відповідаючи на всі питання, ви формуєте в дитини установку, що процес пізнання нового – це цікаво, і важливо.
• Особиста мотивація дитини виходить із можливостей діяти самостійно й приймати рішення без втручання дорослих.Якщо дитина каже, що вона впорається сама, не потрібно їй заважати. Якщо дитина бере на себе відповідальність, вона повинна йти до кінця. Не треба боятися, що її спіткає невдача або вона отримає погану оцінку. Не варто вимагати від дитини занадто багато. Ставте для неї посильні завдання.
• Необхідно пояснити дитині, що навчання полягає не тільки в отриманні відмінних оцінок, а й у можливості виправити власні помилки, і найголовніше – в отриманні знань, які стануть у нагоді дитині в житті. Дітям потрібно дати зрозуміти, що оцінки для батьків – не головне. Це допоможе їм орієнтуватися не на зовнішнє оцінювання знань, а на внутрішню мотивацію отримання цих знань.

Поради батькам

1. Читайте дитині, читайте з дитиною, слухайте, коли вона читає. Хай вона бачить, що ви читаєте.

2. Навчіть дітей бути незалежними, не робіть все за них. Знайдіть інформацію про те, яких навичок потрібно очікувати від дитини певного віку. (Наприклад, коли вона має вміти зав’язувати шнурки).

3. Нещодавні дослідження (опубліковані виданням Business Insider) свідчать, що найуспішнішими стають люди, яких у дитинстві батьки привчили робити щоденні домашні справи, в яких був розклад. Тож давайте дітям роботу по дому.

4. Встановіть правила і будьте послідовними, дотримуйтесь правил і розпорядку дня для дитини.

5. Будьте авторитетними, а не авторитарними. Не кричіть на дітей, не будьте жорсткими.

6. Слухайте дітей, відкладіть геть свої телефони. Вчіться спілкуватися наживо.

7. Інколи батьки кажуть: “Я говорю зі своєю дитиною”. Але вони говорять до неї, а не з нею. Якщо ви маєте спільну розмову, тоді навчаєте дитину, як спілкуватися із суспільством.

8. Ми говоримо, що діти мають свободу вибору, але вони не народжуються зі здатністю робити хороший вибір. Тому наша відповідальність – навчити цього. Це не означає відкривати шафу і казати: обирай, що одягнути. Адже дитина може взимку обрати футболку. Дайте натомість вибрати серед трьох речей, які підходять до погоди і місця, в яке йде дитина.

9. Якщо дитина не хоче робити вибір, або їй не подобається те, що їй запропонували, ваше завдання – навчити її контролювати емоції. Діти мають розуміти, що емоції, які вони відчувають, – справжні. Ми маємо навчити їх називати “злість”, “радість”, “щастя”, контролювати і розпізнавати в інших. А також розуміти, що вони справжні для іншої людини.

10. Сфокусуйтеся на процесі, а не результаті. Діти потребують простору для помилок, бо навчаються. Вони мають навчитися виправляти помилки й бути відповідальними за свій вибір.

11. Двомовність або знання багатьох мов допоможе дитині в майбутньому, бо їй доведеться працювати з людьми, які не знають її рідної мови.
Лінгвістичні навички включають у себе щось більше, ніж просто володіння мовою. Вивчаючи мову, ви вивчаєте також, ким є люди, які нею говорять, їхню культуру.

12. Не вимагайте від дітей говорити іноземною мовою після першого заняття. Для вільного соціального спілкування потрібно 2-3 роки, а вільне володіння академічною мовою потребує до семи років вивчення. Усе приходить з часом.

13. Заняття музикою допомагає розвивати слухову пам’ять, а отже – полегшує вивчення мов.

14. Не знаю, чому “нудно” стало поганим словом. Нудьгувати – добре, це дає час подумати.

15. Коли діти роблять щось добре – хваліть їх, але не так, щоб вони вважали себе королями та принцесами. Так у них розвинеться здорова самооцінка, і вони знатимуть, коли похвала заслужена, а коли – недоречна.

16. Допомагайте дітям формувати образ здорової людини. Зараз дівчатка думають, що повинні мати ідеальну шкіру, пишні губи, бути дуже худими. Пам’ятайте, що стандарти краси постійно змінюються.

17. Коли ви нарікаєте на школу чи вчителя – знайте, що це вплине на здатність школи навчати вашу дитину.

18. Не забувайте приділяти час собі, щоб дитина бачила, що ви особистість. Не робіть її найважливішою у своєму житті так, щоб у вас не було стосунків з іншими людьми – це вплине на її власну здатність будувати стосунки.

19. Розвивайте в дитині сильне відчуття родини. Запровадьте сімейні ритуали, які робитимете разом. У вас має бути спільний сімейний час – наприклад, обід.

20. Допомагайте дітям зрозуміти їхнє місце у світі – діліться з ними мовою вашої родини, розповідайте родинну історію чи спогади.

*Кожна дитина може бути радісною, як сонечко, а може бути сумною капризулею, як хмаринка перед дощем.* Всі діти різні, але вони всі мають бути рівні у своїх можливостях проявлятися в цьому світі ❤️

40 ігор у темряві. Для відновлення відчуття безпеки, близькості та запобігання травматизації

Базові речі, які допоможуть підтримати психоемоційний стан:

1. Говоріть собі слова підтримки

Замість того, щоб говорити собі негативні чи критичні речі, спробуйте висловлювати позитивні твердження («Я вижив/-ла», «Я сильний/-а», «Я гарна людина») або заспокійливі слова самопідтримки («Я вірю, що все буде добре», «Я роблю все можливе», «Зараз я в безпеці», «Що б я не робив/-ла – зараз це найкраще, що я можу»).

Ось чекліст слів психологічної самопідтримки:

• Твої потреби важливі
• Ти можеш не поспішати
• Ти можеш бути і сильним, і слабким. У різних станах ти цінний для себе
• Коли ти плануєш багато робити, будь ласка, сплануй таку ж кількість відпочинку
• Ти можеш відмовляти різним людям
• Ти можеш просити про допомогу, коли тобі це потрібно
• Ти маєш право злитися
• Як добре, що ти живеш
• Подбай передусім про себе
• У стресових ситуаціях ти можеш одночасно відчувати, думати та діяти
• Довіряй собі та відчувай, що важливо для тебе
• Це так важливо, коли ти дбаєш про себе
• У тебе є стільки часу, скільки тобі потрібно

2. Звертайтеся по допомогу та допомагайте іншим

Звертайтеся по допомогу до своїх близьких та людей, яким ви довіряєте. Можна так і сказати прямо: «Поговори зі мною». Також звертайтеся по допомогу до психологів та психотерапевтів.

Звичайно, не забувайте підтримувати інших. Можна поговорити, допомогти змістити фокус уваги, навчити технік дихання чи релаксації. Обіймайтеся більше і кажіть близьким «Я тебе люблю». Частіше говоріть «дякую», «обіймаю», цікавтеся, як справи – «як ти?».

Запам’ятайте:

Турбота про себе – це не егоїзм, а, навпаки, одне з наших щоденних завдань.

Бути уважним до себе – наш обов'язок. Догляд за собою повинен дати відчуття безпеки, комфорту, здоров’я та турботи, а не перевантаженості чи стресу. Так ви не витрачаєте енергію, а тільки примножуєте її.

Що таке емоційний інтелект і як він зробить вашу дитину успішною

Загальний інтерес до емоційного інтелекту або EQ виник близько 20 років тому, коли психолог Деніель Гоулман випустив книгу, в якій розповів про його важливість. Сьогодні багато вчених підтверджують, що цей показник відіграє в успішності та загальному благополуччі людини більшу роль, ніж IQ. Розвивати емоційний інтелект краще і легше в дитинстві, та батьки можуть допомогти в цьому своїм дітям.

Батькам не варто забувати про емоційне виховання дітей. Ось поради експертів.

Батькам не варто забувати про емоційне виховання дітей. Ось поради експертів.

Що ж таке емоційний інтелект

Емоційний інтелект і емоційність – це не одне і те ж. Висока емоційність – це бурхлива реакція людини на навколишній світ. Емоційна людина, наприклад, буде жестикулювати і зітхати під час перегляду цікавого фільму. Але це не буде говорити про її розвинений емоційний інтелект.

Емоційний інтелект і емоційність – це не одне і те ж. Висока емоційність – це бурхлива реакція людини на навколишній світ. Емоційна людина, наприклад, буде жестикулювати і зітхати під час перегляду цікавого фільму. Але це не буде говорити про її розвинений емоційний інтелект.

Емоційним інтелектом володіє людина, яка вміє:

розуміти і сприймати власні емоції;керувати своєю поведінкою під час тих чи інших емоцій;розуміти, які емоції відчувають інші люди;використовувати знання про свої та чужі емоції для міжособистісного спілкування.

Навіщо він потрібен

Сучасні психологи вважають, що люди з розвиненим емоційним інтелектом стають хорошими командними гравцями, лідерами. Вони вміють вести переговори і домагатися свого, при цьому залишаючи про себе приємне враження. Професійні знання, звичайно ж, теж потрібні людині для особистісного та кар’єрного зростання. Але емоційного інтелекту ми навчаємося з найбільш раннього віку, причому несвідомо. Тому батькам варто задуматися про майбутнє дітей і допомогти їм розібратися в багатогранному світі почуттів.

Навчання емоційного інтелекту відбувається, як не банально це звучить, в емоційні моменти життя. Приділяючи увагу емоційному вихованню, батьки збільшують ступінь довіри в сім’ї, можуть вплинути на дітей в потрібній ситуації і виростити цілісну та впевнену в собі особистість.

Деякі помилки батьків

Довгий час батьки по всьому світу ретельно стежили за успіхами своїх дітей у навчанні та зовсім забували про емоційне виховання. Стереотипи теж заважають правильно сприймати почуття. Напевно, багатьом хлопчикам забороняли плакати, а дівчаткам говорили, що їм не можна злитися.

Психолог Джон Готман виділяє три типи батьків, які неправильно поводяться з дитячими емоціями:

Батьки, які відкидають емоції. Вони роблять вигляд, що переживання дитини – це дрібниця, намагаються відвернути дітей від них.Батьки, які не схвалюють емоцій. Вони сприймають негативні емоції як неправильні і часто карають дітей за них.Батьки, які не втручаються. Вони бачать дитячі емоції, але не знають, як допомогти дітям, тому роблять вигляд, що нічого не відбувається.

Батьки, які не втручаються.

Такі підходи не дозволять дитині правильно оцінювати свої і чужі емоції. Психологи, які вивчають розвиток емоційного інтелекту, виділяють кілька золотих правил виховання, яких варто дотримуватися.

Чого не потрібно робити батькам

Говорити дитині, щоб ви зробили на її місці або що їй потрібно відчувати, наприклад: «Ти засмутився, а я б на твоєму місці раділа».

Карати дитину за прояв почуттів.

Залишатися осторонь, коли дитині погано.

Намагатися поставити себе на місце дитини. Вам може здатися, що її проблема є необґрунтованою. Пам’ятайте, що ви сприймаєте світ по-іншому. Дитині не варто бачити ваше несерйозне ставлення до її проблеми.

Говорити дитині, що її проблема знайома всьому світу, а деяким людям гірше ведеться на світі.

Подібні дії знецінюють і ображають проблему дитини та її почуття.

Що потрібно робити батькам

Якщо дитина зробила щось небажане, дайте коментар вчинку і ваших почуттів. Наприклад: «Я хвилююся, коли ти не піднімаєш слухавки» замість: «Ти жахливо себе поводиш».

Покажіть зацікавленість в проблемах дитини і беззастережну підтримку . Постарайтеся знайти приводи, щоб похвалити його, а не те, за що можна насварити.

Намагайтеся зрозуміти, яку емоцію відчуває дитина. Пам’ятайте, що у дитини не такий багатий словниковий запас і життєвий досвід. Вона може просто не розуміти, що саме ЇЇ засмучує. Тому питання: «Що трапилося?», може залишитися без відповіді. Краще вистежити ґрунт навідними питаннями: «Ти не сильно втомився?», «Я бачу, що тобі погано, може, тебе образив однокласник?». Вислухайте відповідь дитини і допоможіть їй описати словами свої почуття .

Обговоріть з дитиною, як можна вирішити її проблему зараз і що можна зробити, якщо вона повториться.

Подібні дії допоможуть батькам вибудувати з дітьми теплі й близькі стосунки. Але пам’ятайте, що в підлітковому віці діти проходять складний період становлення і гормональних змін. У цей час не варто занадто нав’язувати їм свою допомогу. Тим більше, не варто без її прохання лізти в їх особисте життя – читати листування і щоденники. Так, ви можете зруйнувати довіру.

А ви погоджуєтеся з тим, що людині необхідно розуміти свої і чужі емоції? Чи вважаєте ви, що у деяких людей є прогалини в знаннях про емоції?

Як говорити з підлітками про молодіжні субкультури: поради від ювенальної поліції

Останніми днями розголосу набула потенційно небезпечна діяльність руху “ПВК “Редан””. У зв’язку із цим Ювенальна поліція України дала поради щодо того, як говорити з підлітками про молодіжні субкультури.

Відповідний матеріал з’явився на сторінці Ювенальної поліції у Facebook.

Як зазначено в дописі, іноді підліток не може самостійно реалізувати свої бажання. Він або вона знаходять своє місце в молодіжному угрупуванні для самоствердження й самореалізації.

Деякі батьки можуть не підозрювати, що дитина належить до певної субкультури, яка толерує і заохочує девіантну поведінку.

Що робити батькам у такій ситуації?

Спокійно, відкрито і прямо поспілкуватися з дитиною, надати їй можливість говорити, коли буде до цього готова, не підганяти її.

Якщо дитина розповідає, куди вона ходить і як проводить свій час, батьки мають виявити якомога повнішу обізнаність в обговорюваній темі; слід виявляти терпіння, наполегливість, доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту, недовіри чи агресії з боку підлітка.

Потрібно опанувати інтернет-технології, мати власні акаунти в соцмережах, стати там другом своїй дитині.

Щотижня слід аналізувати вміст сторінок дитини, уважно читати її публікації, вивчати групи, до яких вона приєдналася.

“Познайомитися” з віртуальними друзями дитини, звертати увагу на фото й відео, що викликають її інтерес, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані.

Показати дитині, що батьки піклуються про неї, запропонувати провести разом час.

Зосередитися на тому, щоб показати дитині її переваги, знайти її сильні сторони, допомогти побачити себе унікальною особистістю.

Після встановлення контакту та виявлення підлітком довіри до батьків слід пояснити згубність і безперспективність деструктивної поведінки, підкріплюючи це фактами, які добре відомі підліткові; допомогти підлітку зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки і невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема, у випадку вчинення булінгу або іншого правопорушення).

У зону ризику виявів деструктивної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в інтернеті не контролюють.

«Як дітям навчатися, коли немає світла?»

Відключення електроенергії впливає на процес навчання, але вихід є. Рекомендується заздалегідь роздруковувати домашні завдання та навчальні матеріали, щоб користуватися ними навіть без доступу до інтернету, за можливості відвідувати Пункти незламності та створити власний графік занять, підлаштований під години вимкнення електроенергії. І, звісно, стежте за тим, щоб гаджети і павербанки завжди були заряджені.

Також ви можете завантажувати навчальні матеріали на спеціальних сайтах і користуватися застосунками, які працюють навіть без світла.

40 ігор у темряві від UNICEF (за матеріалами Світлани Ройз)

unicef.org/ukraine/stories/games-in-the-dark

- Скажіть дитині, що це – не її вина. Похваліть за те, що вона розповіла вам про ситуацію, та запевніть, що разом ви впораєтеся.

- Не обмежуйте доступ до інтернету – це може викликати ще більше занепокоєння.

- Заохочуйте свою дитину не реагувати на залякування. Іноді реакція – це саме те, чого чекає кривдник/-ця.

- Розкажіть, що дитина може припинити спілкування, якщо почувається некомфортно.

- Розкажіть про важливість захисту особистої інформації та перевірте налаштування приватності у соцмережах. Сторінка дитини має містити мінімум особистої інформації та бути відкритою лише для реальних знайомих.

- Збережіть докази. Знімки екрана з загрозливими повідомленнями, зображеннями та текстами можуть бути використані як доказ.

- Заблокуйте кібербулера.

- Вживайте рішучих дій. Якщо атаки не припиняються – варто звернутися з цим питанням до поліції (ювенальної превенції або кіберполіції) номер гарячої лінії – 0 800 505 170.

Пам’ятка про почуття

Злість

Злість найчастіше з'являється спонтанно, без видимої причини. Діти кричать, грюкають дверима, грубо відповідають на прохання. Як правило, після несподіваного спалаху злості вони відчувають провину і шкодують про свої вчинки. Насправді дитина перебуває у відчаї, що сама не в змозі впоратися зі своїми почуттями, і саме тому в цей момент дуже потребує допомоги.

Що робити дорослим?

Так, саме батькам буває особливо важко в таких ситуаціях, але допоможе розуміння, що подібна поведінка є нормальною реакцією на стрес, травми, а також специфічні спогади про втрату. Наприклад, дитина, яка втратила близького друга, може проявляти занепокоєння, коли інші діти говорять про особисті стосунки.

Намагайтеся в такі моменти не сваритися. Дитина злиться не тому, що вас не любить або погано вихована. Ця злість — прояв травми. Якщо вам вдасться стриматися, дитина буде вдячна, адже збагне, що ви розумієте її почуття і допомагаєте з ними справлятися.

Ви також можете спробувати допомогти дітям зрозуміти, чому вони проявляють агресію і жорстокість в тій чи тій ситуації. Для цього поговоріть наодинці про те, що турбує і викликає злість. І в подальшому намагайтеся стежити за такими проявами і обережно підказуйте дітям, як краще контролювати свою поведінку. Якщо ж агресія не зникає, варто звернутися за допомогою до психолога.

Відстороненість

Відстороненість виникає як захисна реакція від нав'язливих спогадів. Вона проявляється в спробах не говорити про травматичні події, не думати, не згадувати про них і уникати всього, що нагадувало б про пережите, включаючи місця і людей, пов'язаних з ним. Емоційність знижується до заціпеніння. Це захист від стресових реакцій на все, що викликає спогади про травму.

Крім цього, з'являється відчуття віддалення від інших, що може призвести до соціальної ізоляції. Також може зникати інтерес до звичних і улюблених видів діяльності.

Деякі діти можуть бути замкнутими або надмірно тихими. Дорослим може здатися, що з ними немає ніяких проблем. Однак вони можуть відчувати сильний стрес або глибоку печаль. Важливо помітити, зрозуміти це і допомагати їм так само, як і агресивно налаштованим. Їм може знадобитися допомога в тому, щоб повернутися до колишньої поведінки в класі і з друзями. Не забувайте, що такі діти також потребують розради і підбадьорення.

Що робити дорослим?

Для початку просто не хвилюйтеся, якщо те, що дитина любила раніше, перестало приносити їй задоволення. Можна наодинці з нею поговорити про те, що турбує і постійно нагадує про те, що трапилося. Якщо проігнорувати цей стан дитини, вона може стати більш ізольованою, внаслідок чого зазнаватиме труднощів з адаптацією серед людей і досягатиме менше успіхів у навчанні.

Можливо, ваша дитина втратила вірного друга або його дружні стосунки змінилися. У такому разі важливо допомогти знайти нових друзів або відновити колишню дружбу.

Для травмованих дітей може бути особливо корисна громадська діяльність. Вони часто почуваються самотніми, не такими, як усі. Подумайте, як залучити дитину до активної турботи про інших дітей і дорослих.

До того ж можна запланувати приємне спільне проведення часу, наприклад, поїздку до друзів дитини, якщо вони живуть не поруч з вами.

Погані спогади

Постійні спогади про трагічні події, думки про пережите, повернення до травматичної ситуації уві сні та наяву — все це погіршує емоційний і фізичний стан людини після травми. Деякі діти можуть вести себе так, ніби гірші події, які коли-небудь траплялися з ними, повторюються знову і знову. Таку реакцію називають «флешбек» — психічний образ, що повторюється, живий спогад про травматичне переживання.

Що робити дорослим?Допоможіть дитині зрозуміти, що саме нагадує про те, що трапилося. Люди, місця, запахи, звуки або час доби?

А потім поясніть різницю між тим, що вже сталося, і тим, що викликає спогади. Не втомлюйтеся говорити дитині про те, що йому нічого не загрожує: говоріть це стільки, скільки знадобиться.

Захистіть дитину від перегляду новин про подію, так як це може викликати страх, що все знову повториться. Відповідайте на всі запитання, не дратуючись при цьому. Розкажіть, що відбувається і як ви працюєте над тим, щоб дитині знову не довелося пережити жахіття. Уникайте жахливих подробиць і пояснюйте будь-яку незрозумілу інформацію, яка може потривожити дитину.

Страх

Діти, які пережили щось жахливе, можуть почати боятися того, чого не боялися раніше. Як правило, діти вірять в те, що їхні батьки — всюдисущі й всемогутні, а тому захистять їх від будь- яких нещасть. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Але після травматичних подій ця віра вже не є такою непохитною. Без неї дитині набагато страшніше жити в цьому світі, і безліч подій може нагадати про лихо: дощ, машини швидкої допомоги, галасливі люди, переляканий вираз обличчя. Ви не винні: це вина пережитого горя.

Що робити дорослим?

Розмовляйте з дитиною про те, що ви зробите, щоб захистити її. Якщо щось нагадує їй про пережите і вона думає, що це повториться знову, допоможіть зрозуміти різницю між тим, що відбувається зараз (дощ або різкий звук), і тим, що відбувалося під час лиха. Якщо дитина говорить про монстрів, допоможіть вигнати їх: «Забирайся, чудовисько! Не лякай мою дівчинку. Я зараз нагримаю на монстра — і він піде. Геть звідси!»

Дитина ще не може оцінити, чи дійсно ви можете її захистити, але так ви самі нагадаєте собі про все, що вдалось зробити для вашої спільного безпеки.

Іноді діти бояться, що з вами щось трапиться. Такі страхи можуть бути і у вас. Це природна реакція для тих, хто пережив небезпеку. Якщо ви не були з дитиною під час лиха, її страхи можуть бути ще сильніше. Намагайтеся частіше говорити про те, що вам зараз нічого не загрожує.

Якщо небезпека все ж існує, розкажіть, що докладаєте багато зусиль, щоб її уникнути. Подумайте про тих, хто зможе подбати про дитину, якщо з вами дійсно щось трапиться. Це допоможе вам менше хвилюватися. Постарайтеся робити якомога більше позитивного разом, щоб відволіктися від тривожних думок.

Що таке стрес?

Стрес – це неспецифічна реакція організму людини у відповідь на сильну та несподівану дію зовнішнього подразника, яка мобілізує ресурси та запускає захисні механізми організму, активізуючи діяльність людини, спрямовану на протидію небезпечним і загрозливим впливам ззовні та адаптацію до нової реальності.

Три стадії стресу

1. Тривога – біологічний сенс цієї стадії полягає у максимальній мобілізації адаптаційних можливостей організму, швидкому переходу в стан напруженої готовності — боротися або бігти від небезпеки;

2. Резистентність – стадія пристосування до умов, що змінюються; активність фізіологічних процесів знижується, а усі ресурси використовуються економніше – організм готовий до тривалої боротьби за життя, його стійкість до різних негативних впливів значно підвищується;

3. Виснаження – настає у випадку, коли стресові фактори не зникають та мають тривалий характер впливу. На цій стадії загальна опірність організму та його здатність до адаптації у несприятливих умовах значно знижується.

Важливо намагатися не допускати переходу до стадії виснаження, відслідковувати стан свого організму та зміни, що з ним відбуваються під дією стресу, вчасно відновлювати фізичні та емоційні ресурси. В іншому випадку тривалий вплив стресогенних факторів може призвести до серйозних порушень функціонування організму як на соматичному, так і на психічному рівні.

Пам’ятка "Поведінка у стресовій ситуації"

У стресових ситуаціях для дитини дуже важливо, як на неї реагують батьки. Чим спокійніше і впевненіше почуваються батьки, тим більш захищеними почуваються діти. Вони виробляють свою модель поведінки, спостерігаючи за близькими дорослими.

Батьки, ви повинні піклуватися про себе, оскільки саме Ви и є головним джерелом допомоги і підтримки для дитини. Ось кілька простих речей, які можуть допомогти долати стрес і його наслідки:

1. Обов’язково висипайтеся.

2. Намагайтеся повноцінно харчуватися.

3. Обов’язково робіть зарядку, а краще — разом з дитиною.

4. Робіть фізичні вправи.

5. Дуже важливо бачити позитивні моменти в, здавалося б, абсолютно негативній ситуації.

6. Ви є джерелом позитивного емоційного наснаження для дитини та інших членів сім’ї.

7. Уникайте сварок між собою.

1. На відміну від дорослих, у дітей недостатньо життєвого досвіду, і тому вони не можуть адекватно реагувати навіть на невеличкий стрес.

Діти дуже часто відчувають власну незахищеність і безсилля у світі, який їм до кінця не зрозумілий. Реакції дітей на такі складні почуття доволі різні: буває, що дитина переживає стрес мовчки і потайки, а буває, навпаки, стає агресивною, незвично активною чи багато плаче.

Батьки, пам’ятайте! Дитяча психіка має великі резерви для самовідновлювання і саморегулювання. Більшість дітей стають собою після стресових і травматичних подій без допомоги психологів, просто завдяки підтримці та піклуванню дорослих.

Прості поради

1. Спілкуйтеся зі своєю дитиною. Підтримуйте в ній віру в себе: повідомляйте дитині тільки правдиві речі, давайте тільки слушні відповіді.

2. Говоріть з дитиною відверто про власні почуття.

3. Уважно прислухайтесь до того, що говорить дитина і як вона це говорить, чи відчувається тривога, страх, занепокоєння.

4. Не припиняйте запевняти свою дитину: «Ми разом. Ми піклуєємося про тебе і будемо це робити».

5. Торкайтеся дитини, обнімайте її частіше. Хай дитина відчуває ваше піклування і близькість не тільки на словах. Не бійтеся зайвий раз обійняти дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги.

6. Ви маєте бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини.

7. Не говорити: «забудь це», «викинь з голови». У жодному разі не варто соромити дитину і винуватити в тому, що сталося.

8. Спостерігайте за дитиною під час гри. Часто саме в грі дитина виявляє свої почуття: страх, агресію, тривогу щодо, які не виявляються в інший час.

9. Сприяйте іграм, які знижують напруження. Найбільше для цього підходять ігри з піском, водою, глиною, фарбами, активні ігри (танці, спорт).

10. Підготуйте банк ігор, в які ви можете грати разом і регулярно, намагайтеся приділяти цьому один і той самий час.

Українське законодавство з питань відповідальності та прав батьків щодо виховання дітей

Конституція України, ст. 51: Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Сімейний кодекс України у розділі ІІІ визначає права та обов’язки матері, батька і дитини. Ст. 121: Права та обов’язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану у встановленому порядку.

Ст. 141 визначає рівні права та обов’язки батька і матері щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Першим обов’язком батьків є обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку.

Ст. 150 визначає обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Серед них:

1. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов’язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Ст. 151 обумовлює права батьків щодо виховання дитини:

1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Закон України «Про охорону дитинства»

Стаття 12. Права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини

Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо виховання дітей, захищає права сім’ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону.

У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров’ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров’я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов’язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Стаття 184. Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей — тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальний кодекс України

Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, -

карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Сімейний кодекс України

Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав,

встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Закон України «Про освіту»

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.

Ваша власна поведінка - найвирішальніша річ. Не думайте, що Ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте, або караєте. Ви виховуєте її в кожен момент Вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. А.С. Макаренко

Діти вчаться з того, що бачать у своєму оточенні:

Якщо дитина оточена критицизмом – вона вчиться звинувачувати.

Якщо дитина бачить ворожість – вона вчиться битись.

Якщо з дитини глузують – вона буде нерішучою.

Якщо дитину постійно присоромлюють – вона вчиться відчувати себе винною.

Якщо дитина оточена терплячістю – вона вчиться бути терплячою.

Якщо дитину підтримують – вона вчиться впевненості.

Якщо дитину хвалять – вона вчиться цінувати інших.

Якщо з дитиною поводяться справедливо-вона вчиться справедливості.

Якщо дитина відчуває себе в безпеці – вона вчиться довіряти.

Якщо дитину схвалюють – вона вчиться поважати себе.

Якщо дитину приймають і поводяться з нею дружелюбно – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Правила для батьків щодо організації освітньої діяльності дитини:

Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви вимагаєте самостійності в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією метою, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок;

Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв’язання. Допоможіть їй за допомогою підказок, таких як, наприклад, вказівка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв’язання. Але не подавайте саме розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання;

Дайте своїй дитині можливість перенести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвоїти;

Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж повчанням, нагадуваннями і іншими покараннями. При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою (дев’ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могла б бути справжня дванадцятка). Будьте обережними в обходженні із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).

Не ставте перед своєю дитиною надмірні вимоги. Не робіть їх суворішими, ніж вимоги вчителів.

Будьте, як вихователь, зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків, які читають, швидше сама вхопить книгу, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети.

Інформація з профілактики булінгу для батьків

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.

Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

· Я тобі вірю(це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).

· Мені шкода, що з тобою це сталося(це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

· Це не твоя провина(це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

· Таке може трапитися з кожним(це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).

· Добре, що ти сказав мені про це(це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).

· Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека(це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника.